«Час — зброя росіян». Труднощі повернення

«Шлях додому: як повернути дитину з депортації» — це спільний проєкт Громадського радіо та Української мережі за права дитини.

Гості:

Діна Уріх — голова відділу прямої допомоги та членкиня правління організації Helping to Leave.

Анастасія Халіулова — фахівчиня з соціальної роботи й співкоординаторка проєкту «Шлях додому» Української мережі за права дитини.

Євгенія Гончарук: Організація Helping to Leave/«Допомагаємо виїхати» – партнер проєкту «Шлях додому» Української мережі за права дитини, у межах якого вони разом повертають дітей з тимчасово окупованих територій, возз’єднують із сім’ями тих дітей, які опинилися в окупації без батьків. Анастасіє, будь ласка, розкажіть про результати цієї співпраці.

Анастасія Халіулова: Насправді ми співпрацюємо дуже давно і наша співпраця доволі якісна. Якщо говорити про кількісні результати, то, наприклад, за лютий-березень цього року Helping to Leave допомогли нам повернути додому 26 дітей. І це немало. Але з самого початку роботи з поверненнями ми зверталися до організації «Допомагаємо виїхати» з різними питаннями, консультувалися.

І можемо сказати, що ці люди досить кваліфіковані для того, щоб вирішувати точково проблеми батьків, офіційних представників, які їдуть по дітей або бажають повернути їх на територію України.

Олена Холоденко: Пані Діно, а вашу організацію чим підсилює співпраця з Українською мережею за права дитини?

Діна Уріх: Для нас це дуже важлива співпраця, тому що в тій сфері, в якій ми всі працюємо, в евакуації з тимчасово окупованих територій, дуже важливий будь-який набутий досвід, тому що це територія, де не працюють закони, і тільки досвід є чимось, на що ми можемо спиратися. А наша співпраця — це щось, про що раніше ми могли лише мріяти.

Які категорії дітей повертає проєкт «Шлях додому»

Яких дітей повертає Українська мережа за права дитини разом з Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України та організацією Helping to Leave, розповідає Наталія Ємець, начальник відділу у справах депортованих та санкційної політики Директорату захисту прав громадян, постраждалих внаслідок збройної агресії, Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України:

діти-сироти й позбавлені батьківського піклування;
діти, які стали сиротами вже під час повномасштабної агресії РФ проти України;
діти, батьків яких забирали й кидали до в’язниці під час фільтрації;
батьківські діти батьків, яких вивозили в так звані “оздоровчі табори” на території РФ, примусом отримуючи на це дозвіл батьків, а потім депортували;
діти, які перебували у бабусь-дідусів умовно в Херсонській чи Запорізькій областях і залишилися в пастці в той час, як батьки працювали в інших містах, які залишилися не окупованими;
окрема категорія – вивезені заклади. Наприклад, Олешківський інтернат або Херсонський будинок дитини, коли дітей вивозили групами, не питаючи ні в кого дозволу.

Євгенія Гончарук: Можливо, наші гості хотіли б додати якісь категорії або якісь окремі випадки, які не згадала пані Наталія?

Анастасія Халіулова: Мабуть, важливо додати ту категорію дітей, чиї батьки є військовослужбовцями або працюють в держструктурах, яким небезпечно пересуватися територією Російської Федерації і ТОТ. Й перебувати, власне, їхнім дітям і родичам там теж небезпечно.

Діна Уріх: Ще бувають випадки, коли дітей вивозять окремо від батьків до лікарень, але не на оздоровлення, а саме на лікування, коли дитина постраждала внаслідок збройної агресії Російської Федерації. У таких випадках дітей можуть розлучати з батьками й потім навіть не повідомляти батьків, де вони є. Тоді батьки звертаються до нас, шукаючи дітей по лікарнях. У нас були такі випадки теж.

Чому варто повертати дітей якомога раніше

Олена Холоденко: Чому час — це зброя росіян і кого з дітей треба повертати в першу чергу?

Анастасія Халіулова: Я розповім про маленьких. Проблема в тому, що вони забувають свою батьківщину і все українське. І їм важче пояснити, що вони з України, де для них все рідне і має бути важливим.

Діна Уріх: Чим довше там перебувають старші діти, тим більше система працює проти нас і тим більша ймовірність, що їм зроблять російські документи. Якщо дитині виповнилося 14 років, то їй видадуть паспорт громадянина РФ і в цілому вона буде присутня у російській системі документів.

Євгенія Гончарук: А якщо ще й близько до 18 років, то ми тут пам’ятаємо про інший ризик — перспектива призову до армії окупанта?

Анастасія Халіулова: Це починається значно раніше, коли відбуваються приписи до військкомату, потрібно сходити й отримати військовий квиток тощо. І це вже такий важливий дзвіночок, що варто щось робити, що може бути небезпечно.

Найважчий випадок повернення

Олена Холоденко: Пані Діно, згадайте найважчий випадок повернення. І чи можна взагалі, говорячи про повернення дітей, говорити про якісь легкі випадки повернення?

Діна Уріх: Я якраз хотіла розпочати свою відповідь з того, що дуже важко сказати, який випадок найважчий, тому що вони всі різні. І, на жаль, дуже боляче працювати з цими історіями, тому що кожна з них — це трагічна історія родини. Але найбільше запам’ятався як нелегкий — це діти військовополонених з Азовсталі. Обидва — і мама, і тато були полоненими. Маму обміняли і, звісно, перше, що вона захотіла, це — возз’єднатися з дітьми, які залишалися в окупації з бабусею та дідусем. І це було неймовірно небезпечно, ми дуже переживали, і було декілька спроб виїзду з відмовами, зі звинуваченнями супроводжувачів, але, на щастя, родина возз’єдналася — зараз мати з цими дітьми.

Як відбувається підготовка до поїздки

Євгенія Гончарук: Як довго відбувається підготовка до того, аби людина вже виїхала безпосередньо по свою дитину? Що треба підготувати на цьому етапі і хто допомагає?

Анастасія Халіулова: Насправді все залежить від ситуації, від кейсу, хто звертається, скільки дитині років, в якій ситуації вона перебуває і на якій території. Наприклад, один з батьків загинув, інший – перебуває на території вільної України, але з певних причин їхати на ТОТ чи в Росію не може. До нас звертається бабуся, на неї покладена тимчасова опіка, і вона їде по дітей, приміром, в Донецьк. І тоді це довгий шлях, починаючи від домовленостей з Російською Федерацією.

По-перше, лише батьки чи опікуни мають вести перемовини з тією стороною. Якщо діти перебувають в закладі, для того, щоб не приїхати, не поцілувати двері і повернутися назад ні з чим, треба домовитися про те, що людина приїде з певними документами, які від неї чекають, і дітей віддадуть. Це може бути звичайне доручення про те, що така людина їде, забирає дітей, і їй дозволено з ними перетинати певні кордони. По-друге, це можуть бути перекладені російською документи — починаючи від свідоцтв, закінчуючи паспортами, тим самим свідоцтвом про опіку перекладеним. Це можуть бути навіть заяви, які просить Російська Федерація, щоб ми заповнили, наприклад, з цієї сторони, і привезли туди вже підписаний оригінал.

Будь-який документ краще перекласти на російську мову і завірити його нотаріально для того, щоб менше було питань при перетинах кордону і тим паче в закладі. І 100% треба розмовляти з закладом, тому що, якщо, наприклад, перед тим, як ти їдеш, ти домовляєшся про одне, то в час, як ти доїжджаєш до точки, де треба забирати дитину, все може змінитися. Можуть з’явитися вимога якихось додаткових документів, може бути потрібно якийсь час почекати, щоб дитину віддали, можуть змусити зробити ДНК-перевірку чи щось інше.

Слухайте й читайте також: Українські діти для росіян — лише трофеї?

Які палки в колеса встромляє РФ

Євгенія Гончарук: І скільки це все часу займає? Ви могли б описати, наприклад, якщо починаються додаткові перевірки, якісь аналізи?

Анастасія Халіулова: В кращому випадку тиждень. В найгіршому в нас було таке, що чекали на тій стороні місяць.

Діна Уріх: Вони починають вигадувати документи просто, щоб тягнути час і наші нерви. З одного боку, це щоразу можуть бути різні документи, з іншого — підхід той самий — в сподіванні, що ви за цією дитиною не доїдете.

Наприклад, я пам’ятаю, що в паспорті написано, що це мати, є свідоцтво про народження дитини, але вони вимагали довідку російською мовою від української влади, що мати не позбавлена батьківських прав.

І якщо ми вже говоримо про етап підготовки, то людину дуже важливо підготувати психологічно, поговорити про те, як відбуватиметься цей шлях. З одного боку, про це є багато чуток, з іншого — реальних ризиків. Але ми маємо завжди бути на зв’язку, розмовляти відверто про те, що людину очікує, і просто давати людині зрозуміти, що вона не буде одна, що не може бути такого, що ми її вели-вели, супроводжували-супроводжували, а потім вона приїхала в Росію і всі зникли зі зв’язку. Саме це відчуття постійної підтримки, яка триває на шляху повернення, і що ми людину не залишимо і допоможемо, це, мені здається, дуже важливий етап.

Історії дітей, які повернулися з РФ

Вероніка, 12 років. Провела в Росії півтора року, куди її незаконно вивезла рідна тітка. Дівчинці не дозволяли телефонувати мамі, зробили свідком кримінального провадження, залякували, силоміць піддавали медичній експертизі, тримали в ізоляторі виховного центру через бажання повернутися додому.
В’ячеслав, 17 років. 1,3 року не міг повернутися на територію вільної України. Пережив бомбардування Маріуполя, самотужки рятувався із блокадного міста. Жив на території так званої ДНР. Мусив їхати у Росію і вже звідти торувати собі шлях додому. Потім допоміг врятувати з-під окупації свого друга-маріупольця.
Дмитро, 12 років. В окупації хлопець поховав батька і дідуся. Його забрали під опіку родичі, потім віддали у притулок, звідти вивезли у Росію, де влаштували до прийомної сім’ї. До РФ по нього приїхала старша сестра по татові. Коли все було готове для перетину українського кордону російський прикордонник виніс вердикт: «Мы не можем вас пропустить. Ребенок — гражданин России». Про це не знав навіть сам Дмитро.

Як «Шлях додому» допомагає мінімізувати ризики

Євгенія Гончарук: Як проєкт «Шлях додому» допомагає долати штучні перешкоди, які створює РФ при поверненні дітей?

Анастасія Халіулова: Найбільша підтримка, про яку почала говорити Діна, — це постійний зв’язок. Треба обов’язково з’ясувати, чи буде можливість в оператора на певному відрізку шляху надати хоча б мобільний інтернет для того, щоб знати, де ти перебуваєш, тому що йдеться про безпеку і координацію. Якщо ми не знаємо, де людина, то не можемо допомогти.

Тим паче — якщо ми говоримо про якісь допити чи знущання російських спецслужб або прикордонників. Ми теж допомагаємо це пройти. На шляху туди спеціаліст, який супроводжує і координує, а по поверненні — кваліфікований психолог, який вміє працювати з травмою. Якщо, наприклад, ми кажемо про те, що дитину можуть не видати одразу через документи, про які ми вже говорили, і якщо не вдається їх зробити на місці, то людина повертається, ми робимо документи і їдемо знову через якийсь час. Трапляється, що інший родич в Україні може зробити ці документи, потім їх передати до опікуна чи одного з батьків у РФ.

Інша історія, коли людину на якомусь з кордонів не пропускають і там же лишають. Кажуть: «Добирайтеся самі, як хочете». Там завжди нема зв’язку. Це в 90% випадків ніч, і люди стоять серед дороги вночі в чужій країні, не маючи зв’язку, грошей, і не знають, що робити, тому що просто їх не пропустили через якусь неприязність. Насправді це може бути як знайдене татуювання на тілі, яке ніби виглядає провокаційно, а з іншої сторони — пост чи фотографії в телефоні. Як би ми не казали гарно чистити телефон, все одно спецслужби можуть їх знайти. Тому підготовка — це найбільш важливий і серйозний крок для того, щоб з першого разу впевнено дістатися дитини, повернути її й зробити це якнайлегше і якнайбезпечніше.

Дітей перевозять з місця на місце, аби дорослим не вдалося їх забрати

Олена Холоденко: Чи можете навести приклад, коли батьки чи опікун приїжджали й виявилося, що дитину перемістили?

Анастасія Халіулова: Найяскравіший випадок — це, мабуть, повернення ще у 2022 році. Це був директор коледжу, який їхав за двома хлопцями, які навчалися в його закладі, і вони якраз теж були у списку 31. Їх місце змінювалося кілька разів. Спочатку йому казали, що вони в таборі, потім виявилося, що в притулку, потім — в лікарні, і це все мінялося прямо на шляху. Посіпаки росіян щоразу сподівалися, що він не доїде, тому що це небезпечно. Але він настільки переживав за цих хлопців, щоб був впевнений і був готовий йти до кінця, попри все. Насправді можливо, хлопці були на місці весь цей час, але вказували декілька разів різні місця.

Олена Холоденко: Анастасіє, а той випадок, коли поїхала мама в Єйськ, а дитину перемістили в глибинку Росії?

Анастасія Халіулова: Там була трішки інша ситуація. Бабуся з дитиною мали їхати в Москву через тимчасову окуповану територію. Ми повинні були в Москві їх зустріти й забрати дитину, але маму просто не допустили до РФ. Поставили їй штамп про те, що вона не може перетинати кордон.

Чому попри страхи чи нестачу коштів варто негайно наважитися повернути дитину?

Євгенія Гончарук: Чи стикалися ви з таким, що люди через міфи, стереотипи чи нестачу коштів взагалі не наважувалися поїхати?

Діна Уріх: У нас були випадки, коли саме через брак коштів люди не могли поїхати. Був випадок, коли дівчинка, хвора на діабет, не могла виїхати. Її вивезли до Бєлгорода у лікарню ще у період окупації Харківської області. Потім перемістили в дитячий будинок на території Російської Федерації. Мамі навіть не повідомили, де вона. Мама через багато місяців не наважувалася їхати, бо і не мала коштів, і не могла з нею зв’язатися. Вона не мала розуміння, як це зробити.

Мама залишалася на деокупованій території Харківської області без інфраструктури. Вона мала обмежений доступом до соціальних послуг і сама потребувала психологічної підтримки. Їй самій було дуже важко. Нам тоді пощастило, що вона до нас звернулася. Ми допомогли їй повернути дитину. Тому, так, брак коштів, важкий психологічний стан, нерозуміння, як це робити, є перешкодами до повернення дітей, й батьки чи опікуни потребують підтримки.

Олена Холоденко: Чому все-таки батькам, чиїх дітей депортували у РФ або незаконно перемістили на тимчасово окуповану територію, треба звертатися по допомогу не гаючи часу?

Анастасія Халіулова: Варто знати, що час працює проти нас. Ніхто, окрім вас — батьків, родичів чи опікунів не поверне дитину в Україну. І наші українські діти для росіян — це трофей. Ми часто про це кажемо. Якщо ваша дитина стала жертвою переміщення у РФ або на тимчасово непідконтрольну територію України, звертайтеся до нас.

Якщо ваша дитина перебуває на території Російської Федерації або на тимчасово окупованих територіях України, звертайтеся до «Української мережі за права дитини»:

за номером телефону 050-015-58-46;

через особисте повідомлення у Facebook;

на електронну адресу: [email protected].

Вам допоможуть повернути дитину додому!

Довідка

За даними на березень 2023 року, на тимчасово окупованих територіях та у РФ перебували 4390 українських дітей-сиріт та позбавлених батьківського піклування. До повномасштабного російського вторгнення вони перебували у спеціальних дитячих закладах. Дані повідомляла віцепрем’єрка України Ірина Верещук. За її словами, Україна надала в Міжнародний кримінальний суд усі матеріали стосовно викрадення дітей. Іноді самі росіяни підтверджують факти викрадення українських дітей.

Нагадаємо, станом на кінець 2022 року офіційні джерела РФ рапортували про понад 700 000 українських дітей, які проживали на той час на території РФ. Це депортовані (разом з батьками) та викрадені діти.

У березні 2023 року Міжнародний кримінальний суд видав ордер на арешт Володимира Путіна і Марії Львової-Бєлової через насильницьке вивезення українських дітей, що є ознакою геноциду.

Відомо, що росіяни приховують злочини усиновлення українських дітей. Уповноважений президента України з прав дитини у 2014-2021 рр. Микола Кулеба каже, що станом на березень 2023 року стало важче знайти інформацію про викрадених українських дітей. Він зауважив, що не відомо скільки українських дітей перебуває зараз у Росії. Діти можуть опинитися без батьків через те, що вони інколи помирають, інколи їх садять у в’язницю, інколи вони хворіють, і діти опиняються сам на сам, пояснив Микола Кулеба. Таких дітей, за його словами, влаштовують або в сиротинець, або в якісь сім’ї. Їм надають не тільки статус дитини-сироти або позбавленої батьківського піклування, але й російське громадянство.

У червні 2023 року стало відомо, що російські окупанти використовують територію Білорусі для вивезення українських дітей. Про це заявила віцепрем’єр-міністерка — міністерка з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій Ірина Верещук.

Наприкінці червня 2023 року пресслужба Центру національного спротиву повідомила, що російські окупанти планують вивезти «на відпочинок» близько 300 дітей із тимчасово захопленої території Запорізької області в російську Чувашію. Відомо, що росіяни не повертають дітей після вивезення, прикриваючись воєнним станом у регіоні.

Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі

Миряни моляться у церковних групах у соцмережах: журналістка про Пасху на Запоріжжі

Андрій Куликов: Колись я брав інтерв’ю у священника. Запитав його який головний обов’язок християнина на Пасху. Він сказав «радіти». Як в умовах фронтової області можна виконати цей обов’язок?

Ольга Вакало: Радість — це дар. Хто може це робити, має велике щастя та натхнення. Без цього важко продовжувати жити в наших умовах. Треба продовжувати радіти, підтримувати один одного та шукати приводи для радості.

Як готувалися до Пасхи у Запорізькій області?

Ольга Вакало: Всеношні у нас заборонені. Через комендантську годину. Цього року настоятель церкви звертався до парафіян з проханням утриматися від відвідин храму взагалі. Радив дивитися службу онлайн. Facebook, наприклад, дуже активно використовується для цього. Такий досвід у нас уже є. З часів Ковіду. Навіть посвятити великодні кошики можна онлайн.

Читайте також: СБУ закликає на Великдень обмежити відвідування масових заходів

На окупованих територіях

Ольга Вакало: У нас є два отці, які знаходяться в полоні. Їх схопили у Бердянську. Їхня доля невідома. Знаю, що, наприклад, у Мелітополі є представники ПЦУ, але вони у підпіллі. Діють приховано.

Багато з мирян моляться в церковних групах у соцмережах. Вони збираються, виходять в онлайн, роблять спільну молитву. Знаю, що священники на території вільної України постійно закликають у своїх молитвах згадувати тих, хто зараз на тимчасово окупованій території.

Сподіваємося, від цієї Пасхи відбуватиметься об’єднання календарів. Багато зараз лунає пропозицій щодо того, щоб дати збігалися.

Який зміст цьогорічних проповідей греко-католицьких отців?

Ольга Вакало: Дуже трепетне цьогорічне пасхальне послання настоятеля греко-католицької церкви Святослава Шевчука. Там практично весь час про те, що Ісус з нашими воїнами тримає кордон, він з ними помирає, терпить поранення, перебуває поруч з нашими полоненими. А ті, хто в тилу, мають робити все, щоб бути сильним тилом. Увесь час він говорить про те, що Україна зараз проходить розп’яття для того, щоб відчути воскресіння. Послання повністю просякнуте тим, що зараз переживає Україна.

Читайте також: Крафін, панетоне та коломба: який же рецепт справжньої паски?

Нагадаємо, Православна Церква України (ПЦУ) вирішила відзначати Різдво у грудні за новоюліанським календарем. Рішення про перехід на новий календар із 1 вересня2023 року ухвалили 24 травня під час засідання архієрейського собору в Трапезному храмі Києво-Печерської лаври. Також змістяться дати інших свят, зокрема Водохреще (6 січня), Покрова (1 жовтня), Миколая (6 грудня). Однак це не стосуватиметься Великодня та Трійці.

27 липня 2023 року Православна церква України офіційно затвердила перехід на Новоюліанський календар із 1 вересня 2023 року під час Помісного Собору. Раніше про перехід на новий календар заявляла Українська греко-католицька церква (УГКЦ).

Наприкінці липня президент Володимир Зеленський підписав закон, який затвердив перенесення дат святкування Різдва, Дня Української Державності та Дня захисників і захисниць України. Документ затвердив такі дати свят: 25 грудня — Різдво Христове (замість 7 січня); 15 липня — День Української Державності (замість 28 липня); 1 жовтня — День захисників і захисниць України (замість 14 жовтня).

Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі

Для них люди — це інструмент пропаганди: історія цивільного заручника Олега Богданова

Олег Богданов — цивільний заручник росіян, колишній заступник начальника одного з управлінь Херсонської міської ради. Його викрали в Херсоні влітку 2022 року під час окупації.

«Він ризикував своїм життям, щоб вивезти людей»

Олександр Тарасов: Стаття, яку росіяни приписують Олегу, дуже важка. І є сподівання у родичів, у адвокатів на те, що якщо не привертати до неї зайвої уваги до цієї справи, то вдасться пом’якшити вирок. Щодо історії Олега. Не зважаючи на те, що він обіймав публічну посаду, він не прагнув якоїсь слави. Він зосереджувався на вирішенні конкретних питань.

Я був знайомий з Олегом ще до цих подій. Він був дуже здивований, коли побачив мене в СІЗО №1 міста Херсона. Декілька днів ми перебували в одній камері, доки Олега не екстрадіювали у Лефортово і не почали розкручувати справу з так званим міжнародним тероризмом. Про цю справу намагаються говорити дуже обережно, тому що є страх нашкодити.

Олег пройшов через катівню ізолятора тимчасового утримання в Херсоні. Він усвідомлював, що його везуть в Крим. На момент, коли ми з ним були в камері, у нього був стан очікування, певного страху, що буде далі. В ізоляторі його катували, знущалися. Він говорив, що майже нирки повідбивали, під’єднували електричний струм.

Олег людина дуже патріотична, віддана своїй справі. Він провів необхідні для міста реформи в транспортній галузі. Навіть вступив у конфлікт з транспортною мафією Херсона. Це було доволі серйозно.

З першого дня повномасштабного вторгнення він почав волонтерити, розвозити гуманітарну допомогу. Коли окупація поширилася і стала більш жорсткою, він не боявся, виїжджав під обстрілами, закуповував та привозив медикаменти, необхідні для медпрацівників апарати. Вивозив людей на волонтерських засадах. Декілька разів був під обстрілами.

Я говорив про Олега у своєму ефірі, коли тільки вийшов (із незаконного ув’язнення — ред.). І мені писали люди, яких він вивіз та врятував. Вони писали, що Олегу велика подяка, запитували, як можна йому допомогти. Він ризикував своїм життям, щоб вивезти людей.

Читайте також: Як допоможе Московський механізм у звільненні незаконно ув’язнених цивільних

«Питання звільнення потрібно вирішувати комплексно»

Олександр Тарасов: Я контактую з родичами Олега Богданова. Вони мають розгубленість і нерозуміння, що можна робити в цій ситуації. Кримінальне провадження по ньому є. У всіх реєстрах зареєстрований. Вони розгублені: що робити далі, як це робити, які це матиме наслідки. Є страх.

Я тримаю зв’язок із рідними всіх, хто був зі мною в ув’язненні та про кого я чув. Питання звільнення не легке. Його потрібно вирішувати комплексно. Без міжнародного тиску та дій повернути людей буде важко. Стосовно Олега, його прізвище звучить. Я піднімаю його в доповідях, зверненнях до міжнародних організацій чи інституцій.

Зараз його проблема — наявність адвокату. У нього адвокат за призначенням. Ми самі розуміємо, що він неефективний.

Зв’язок із Олегом складний. Можна передати листи, але цензура пропускає не все.

Читайте також: Політичний спонсор для незаконно ув’язнених росіянами — пояснює дружина Сергія Цигіпи

«Для них люди — це інструмент внутрішньої пропаганди плюс інструмент тиску»

Олександр Тарасов: У справі 9 людей. Їм усім «шиють» нібито диверсійну групу, яка намагалася вчинити замах на окупаційних чиновників. При тому, усі зізнання були отримані шляхом катування та побиття. Вони знімали пропагандистські відео, які випускали в ефір, і казали, що взяли групу міжнародних теросристів.

Мені взагалі незрозуміла ця стаття. Навіть якби все, що росіяни «малюють» було би правдою, це не може ніяк не підпадати під категорію тероризму. Вони громадяни України, а їхній конституційний обов’язок — захищати свою країну. Міжнародний тероризм — це вчинення насильницьких дій з метою отримання якоїсь політичної умови. Якби вони довели факт, що це дійсно було, ці люди мусили би бути військовополоненими.

Ця справа показушна. Мені дуже шкода, що хлопці попали під роздачу. Росіянам просто попалися люди, з яких вони вирішили зліпити міжнародних терористів.

Вони так роблять завжди. Наприклад, хлопець із окупованого Мелітополя Костянтин Зіновкін зараз знаходиться в полоні. Він зник. Дружина його не знала, де він, що він. Поки не вийшло пропагандистське відео, що в Мелітополі ФСБ викрили мережу українських диверсантів.

Для них люди — це інструмент внутрішньої пропаганди плюс інструмент тиску.

Олег взагалі не був знайомий з усіма іншими учасниками групи. Те, що йому «шиють», що ніби хтось із членів групи мав вийти на контакт. І він мав передати їм вибухові речовини. Ніхто ніде не заносив у протокол і не бачив цієї вибухової речовини. Усі зізнання отримані під катуванням.

Його затримали прямо на очах у його сина. Його схопили та заарештували. При 5-річній дитині його ламали, наставляли зброю. Він ледве вмовив окупантів, аби подзвонити колишній дружині, щоб вона могла забрати дитину. Для дитини це травма.

Людяності в них немає. Минулого разу я розповідав за Микиту Чеботаря. Його затримали разом з його 85-річною бабусею. У її телефоні окупанти знайшли український контент. ЗА це вони її били, погрожували, стріляли над головою. Росія — це реальна держава терористів.

Я думаю, що Олег потрапив в поле зору окупантів завдяки своїй активній патріотичній волонтерській діяльності. Оскільки він вивозив українців з окупованої території і не приховував своїх поглядів про те, що не підтримує окупацію. Також він чиновник міської ради, який не пішов на згоду. Йому пропонували йти працювати у військово-цивільну обласну херсонську адміністрацію. Очолювати транспортне управління. І він відмовився. Пропозиція йому надходила від Кирила Стремоусова.

Читайте також: Допомога цивільним у незаконному ув’язненні та їхнім родинам — ГО «Егіда Запоріжжя»

Прогнози у справі

Олександр Тарасов: Олег сподівається на те, що дочекається обміну. Усі говорять, і в Координаційному штабі, що та сторона його ні в якому разі не віддасть поки не буде вироку. Їм треба «намалювати» вирок, показати, що вони знайшли терористів.

Що буде далі — невідомо. Однозначно, росіяни триматимуть хлопців ще рік-півтора. Потім проясниться ситуація, чи вдасться їх забрати, чи їх, на жаль, відправлять у якусь колонію і ми далі боротимемося за них.

Читайте також: Курс «Хамелеон» — про уникнення полону і психологію виживання в полоні

Дана публікація стала можливою

завдяки щедрій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках Програми «Права людини в дії», яка виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини.

Погляди та інтерпретації, представлені у цій публікації, не обов’язково відображають погляди USAID, Уряду США. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори.

У світі, USAID є однією з провідних установ у сфері розвитку, яка виконує роль каталізатора цих процесів та допомагає досягати позитивних результатів.

Діяльність USAID є проявом доброчинності американського народу, а також підтримує просування країн-отримувачів допомоги до самостійності та стійкості та сприяє забезпеченню національної безпеки та економічного добробуту США. Партнерські стосунки з Україною USAID підтримує з 1992 року. За цей час, загальна вартість допомоги, наданої Україні з боку Агентства, склала понад 9 млрд доларів США. До поточних стратегічних пріоритетів діяльності USAID в Україні належать зміцнення демократії та механізмів досконалого врядування, сприяння економічному розвитку та енергетичній безпеці, вдосконалення систем охорони здоров’я та пом’якшення наслідків конфлікту у східних регіонах.

Для того, щоб отримати додаткову інформацію про діяльність USAID, просимо Вас звертатися до Відділу зв’язків з громадськістю Місії USAID в Україні за тел. (+38 044) 521- 57-53. Також пропонуємо завітати на наш вебсайт: http://www.usaid.gov/ukraine, або на сторінку у Фейсбук: https://www.facebook.com/USAIDUkraine.

Повністю розмову можна прослухати у доданому звуковому файлі

При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту

Як розслідують злочини росіян

Чому важливо публікувати звіти?

Юрій Бєлоусов: Ми постійно намагаємося інформувати суспільство про наші результати. Тому готуємо звіти. Збираємо інформацію та докази про злочини росіян. Робимо це не тільки самостійно, а й у співпраці з міжнародними партнерами. Впевнені, що прийде час, і кожен із винних сяде на лаву підсудних.

Цікаво, що росіяни теж читають наші звіти. Вони знають, що їхні злочини розслідують. Сподіваємося, що для деяких із росіян, які ще мають залишки розуму, це буде превентивним заходом.

Росіяни намагаються перешкоджати чи спотворювати в інформаційному просторі всю нашу діяльність, ставлячи її під сумнів. Але знаємо, що те, що ми робимо, працює. Особливо якщо йдеться про найвище військово-політичне керівництво. Раніше вони доволі вільно пересувалися світом, мали багато майна за кордоном. Зараз багато з них 100 разів подумають, перш ніж виїжджати за межі Росії у якусь розвинуту демократичну країну, знаючи, що правосуддя на них там чекає. Тому уже зараз можна сказати, що вони таки зазнають обмежень. Для нас це вже добре. Але ми б хотіли, щоб вони потрапили до рук правосуддя.

Читайте також: 95 відсотків воєнних злочинів мають розслідувати на національному рівні — Павліченко

Кейси

Юрій Бєлоусов: Зараз ми знаємо про 4 ордери Міжнародного кримінального суду (МКС). 124 країни, як є учасниками Римського статуту, мають затримати цих 4 осіб. Ми маємо значно більше людей, які є підозрюваними у наших правоохоронних органах. Наприклад, якщо йдеться про воєнні злочини, то це 574 людей. З них 113 засуджено. Окрім того, ми маємо злочин агресії. Суб’єктами цього злочину є найвищі посадові особи політичної, військової, інформаційної чи політичної сфери. Тут ми маємо 694 людей.

Наше правосуддя уже 1500 людей оголосило підозрюваними. Плюс МКС. Плюс 4 обвинувальні акти у США. А ще 3 підозри в Литви. Та інші країни. Це як сніжний ком, який набирає оберти. Кількість підозрюваних буде зростати.

Небезпека цієї категорії злочинів у тому, що якщо їм не запобігати, вони почнуть вчинятися в інших країнах. Тому зараз Україна лобіює створення спецтрибуналу. Для того, щоб засудити агресора. Бо якщо зараз не покарати Росію за очевидну агресію проти України, то інші країни, схильні до агресії, не будуть стримуватися і також почнуть нападати на своїх сусідів.

Роль України зараз величезна. Ми відстоюємо не тільки свої інтереси та цінності, а захищаємо весь світ.

Один із перших вироків, який уже дійшов до нашого Верховного суду, це вирок проти військового комісара РФ з Криму, який примусово заставляв наших громадян служити на боці агресора. Це воєнний злочин. Він передбачений Римським статутом. Ця справа побудована переважно на якісному вивченні та збору матеріалів з відкритих джерел. Бо доступу до території слідчі прокурори не мали. Це нова ера розслідування та переслідування за злочини.

Читайте також: Наскільки вичерпно досліджені російські воєнні злочини

Довідка

У червні 2023 року стало відомо, що російські окупанти використовують територію Білорусі для вивезення українських дітей.

Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі

Закон про звʼязки з людьми з окупованих територій не буде протидіяти колабораціонізму — Луньова

25 квітня Верховна Рада України ухвалила закон, в якому йдеться про внесення змін до Кодексу законів про працю. Згідно з ним, працедавці матимуть право звільняти робітників, якщо ті не повідомлять керівництво про наявні зв’язки з людьми, що залишились на тимчасово окупованих територіях України.

Цей закон, ухвалений парламентом, наразі ще не підписав президентом Зеленський. Тому правозахисники звернулися із закликом ветувати його.

Про це в етері Громадського радіо розповіла Альона Луньова, адвокаційна директорка Центру прав людини ZMINA.

За її словами, законопроєкт був зареєстрований у 2022 році, першочерговою його ідеєю була боротьба з колаборантами на підприємствах стратегічних галузей. При доопрацюванні тексту другого читання він був суттєво змінений і тепер стосується не тільки обʼєктів критичної інфраструктури.

«Це стосується всіх підприємств будь-якої форми власності. Фактично, на підприємствах, установах та організаціях можуть бути внесені відповідні зміни до правил внутрішнього розпорядку й введений обов’язок надавати таку інформацію. Для підприємств, установ та організацій критичної інфраструктури це правило буде обов’язковим», — прокоментувала Альона Луньова.

Вона також зазначила, що пояснити процедуру розірвання трудових відносин в односторонньому порядку згідно з цим документом складно, адже наразі не зрозуміло, про які конкретно зв’язки йдеться та яким чином буде повідомлятися роботодавцям.

«Цей документ багато чого не визначає. Наприклад, не зрозуміло, що таке зв’язки з людьми з окупованих територій, чи які мають реєстрацію, або перебувають на них. Не зрозуміло, чи маються на увазі родинні звʼязки з ними, чи будь-які інші. Якщо коло цих звʼязків не є визначеним, працівник не знає, про які з них він має повідомити, що своєю чергою може тягнути абсолютно незаконні звільнення, які потім будуть оскаржуватися в судах», — додала адвокаційна директорка.

Альона Луньова зазначила, що цей закон не є ефективним у протидії колабораціонізму.

«Це хибний шлях, якщо говорити про запровадження певного обовʼязку повідомляти про зв’язки, ніби це якимось чином може попередити співпрацю. Адже не зрозуміло, що роботодавець має з цією інформацію робити, та які наслідки це матиме для працівників. Якщо слідувати такій логіці, то більша частина країни має повідомляти комусь, чи є в них звʼязки з людьми з окупованих територій», — прокоментувала Альона Луньова

Вона зазначила, що з упередженням злочинів мають працювати спеціальні органи, а не роботодавці.

«Цей закон шкодить більше, аніж може принести користі, а його застосування є проблематичним з погляду державної політики України. Відповідно до законодавства, працедавець не може зібравши ці дані передати їх СБУ, адже це означатиме реалізацію позазаконних заходів.

Якщо законодавець думає, що всі роботодавці передаватимуть дані в СБУ, то це ще один аргумент, щоб ветувати цей закон. Адже це абсолютно неконтрольоване отримання персональних даних, яке буде підривати основи демократії в Україні», — розповіла Альона Луньова.

Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі

Владі незручно знати про себе нехороші речі — спікерка журналістської конференції у Бучі

Євген Заславський: Торік у нас була перша конференція у Бучі. Як відповідь на запит журналістів, суспільства на справедливість, щоб зрозуміти та опрацювати те, що було у Бучі.

Цьогоріч будемо говорити більше про внутрішньожурналістські проблеми. Бо ми знаємо, що рік для журналістів почався не дуже, особливо для журналістів-розслідувачів.

14 січня до Юрія Ніколова прийшли молоді люди, які «запросили» його до ЗСУ. Його не було вдома, була вдома тільки мама. І вони її потурбували, і цим занепокоїли його. Журналісти «Житомир.Інфо» зробили інтерв’ю з одним із хлопців, який сказав, що ними керували з СБУ.

Потім вийшло відео про журналістів «Бігус.Інфо». За ними було незаконне стеження.

За цими кейсами ми вирішили, що це дуже схоже на системну роботу влади проти журналістів, особливо проти журналістів-розслідувачів.

«Влада вважає журналістів-розслідувачів, незалежних журналістів, ворогами»

Руслана Кравченко: Анно, згадалась і ситуація, яка сталася з вашим журналістом Євгеном Шульгатом, якого також запросили до військкомату. Ви також будете спікеркою першої панелі, яка матиме назву «Стан журналістських розслідувань під час війни». З якими проблемами під час війни ви стикаєтеся?

Анна Бабінець: Влада вважає журналістів-розслідувачів, незалежних журналістів, ворогами. Так тривало завжди, і, на жаль, під час війни цей наратив, який ретранслює нам влада, не змінився. Ми не вороги. Ми у свій спосіб, професійно роблячи свою роботу, допомагаємо будувати успішну державу.

Владі незручно дізнаватися про себе якісь речі. Про те, що генерал СБУ купує за мільйони доларів квартиру під час війни. Їй хотілося б, щоб цього не було, щоб про це не розповідали.

Руслана Кравченко: До 3 травня триває реєстрація на конференцію. Скільки журналістів уже зареєструвалися?

Євген Заславський: Ми розраховували минулого року на 300 людей, може було трошки більше, але це враховуючи команду. Цього року — на 350 і маємо десь близько 600 реєстрацій.

Звісно, що зможемо підтвердити не всім, бо ми як громадська організація, ще й оплачуємо приїзд до Києва.

Тобто це будуть люди, які співпрацюють з організацією. Ми навчаємо журналістів на локальному і гіперлокальному рівнях, і це для них — можливість попрацювати, поспілкуватися з колегами, в тому числі з The Economist, Washington Post, Слідством, Українською правдою.

Цей захід — ще й велика нетворкінгова конференція, де ми всі звіряємо годинники та підтримуємо одне одного.

Зареєструватися можна на сайті конференції

Довідка

1 панель. Стан журналістських розслідувань під час війни

Спікери/-ки:

Денис Бігус, CEO Bihus.Info.
Анна Бабінець, засновниця і редакторка «Слідство.Інфо»
Михайло Ткач, керівник відділу розслідувань «Української правди»
Юрій Ніколов, журналіст і засновник проєкту «Наші гроші»
Володимир Торбіч, головний редактор «Четверта влада»

Модераторка: Севгіль Мусаєва, головна редакторка «Української правди».

2 панель. Репортаж з лінії фронту
3 панель. Подолання глобальної втоми від війни

На третій рік великої війни в Україні глобальна цікавість до становища країни стає менш інтенсивною, попри те, що страждання тривають. Під час дискусії журналісти відомих іноземних медіа поділяться думками про те, як за кордоном висвітлюють затяжну війну.

4 панель. Кейс-стаді: Дослідження воєнних злочинів в Україні

Спікери/-ки:

Олеся Біда, журналістка-розслідувачка The Kyiv Independent
Яна Корнійчук, журналістка-розслідувачка «Слідство.Інфо»
Валерія Єгошина, журналістка-розслідувачка «Схеми», проєкт «Радіо Свобода»
Інна Білецька, шеф-редакторка редакції розслідування «Суспільного»

На завершення Bucha Journalism Conference 2024 організатори відзначать спеціальними нагородами українських журналістів і журналісток, чия безстрашна робота є втіленням чесності, мужності й відданості професійним та етичним стандартам у висвітленні воєнних злочинів.

Конференцію заснували Media Development Foundation та медіагрупа «Українська правда» у 2023 році.

У 2023 році спеціальними відзнаками нагородили фільм-розслідування «Слідства.Інфо» про двох викрадених росіянами українських дівчат «Втеча від росіян», команду «Суспільне.Новини» за розслідування «Буча 22» про російських військових, які розстріляли сімʼю в Бучі, а також журналіста та військкора «Радіо Свобода» Мар’яна Кушніра за непорушну відданість принципам та цінностям журналістського фаху під час висвітлення російсько-української війни.

Повністю розмову можна прослухати у доданому звуковому файлі

Українця Сергія Кармазіна засудили до 25 років у Росії за «підпал на залізниці»

У Росії до 25 років позбавлення волі засудили українця Сергія Кармазіна у справі про підпал на залізниці в Підмосков’ї.

Його також оштрафували на 700 тисяч рублів (майже 300 тисяч гривень), повідомив проєкт Зона солідарності.

Шість років українець має провести у в’язниці, 19 — у колонії суворого режиму. Правозахисний проєкт пише, що рішення ухвалили ще 28 березня, проте у суді про це не повідомили. Про вирок розповів сам Кармазін.

Зона солідарності додає, що Кармазіна визнали винним за статтями про «шпигунство, навчання диверсійній діяльності, приготування до виготовлення вибухових речовин, приготування до теракту, участь у диверсійній та терористичній спільноті». Чоловік оскаржив вирок суду.

Українець Сергій Кармазін, засуджений у Росії

Радіо Свобода пише, що спершу Кармазіну висунули підозру про диверсію, його тримали у СІЗО й не допустили адвоката.

Читайте також: «Ми не знаємо, де він після етапування з Краснодара» — дружина цивільного полоненого Сергія Цигіпи

Кармазіна затримали у лютому 2023 року. За версію російської ФСБ, він підпалив залізничне обладнання між станціями Кутузовська та Весняна у Московській області РФ. Після цього російські спецслужби опублікували відео, на якому чоловік із закритим обличчям стверджує, що у листопаді 2022 року поїхав на заробітки у Польщу, де його нібито завербували «спецслужби Польщі та СБУ». На відео він також заявляв, що нібито був змушений виконувати «вимоги СБУ» через те, що його доньці погрожували.

Telegram-канал Astra пише, що Кармазін утік з Харківської області у листопаді 2022 року. 16 лютого 2023 року його затримали у Підмосков’ї.

У СБУ заперечили співпрацю з Кармазіним. Працівники спецслужби заявили, що він перебуває у списку військовополонених.

Підлітка та його родину вдалося повернути на деокуповану територію Херсонщини

На підконтрольну Україні територію волонтери організації «Save Ukraine» повернули 16-річного хлопця та його родину.

Про це 2 травня повідомив голова Херсонської обласної військової адміністрації Олександр Прокудін.

«Зараз вони у безпеці, про них турбуються лікарі та психологи, які допомагають оговтатися від пережитого та адаптуватися на новому місці», — поінформував він.

Як повідомлялося, 1 травня на підконтрольну Україні територію вдалося повернути ще одну дівчинку та двох хлопчиків з тимчасово окупованої Херсонщини. Загалом з початку 2024 року на підконтрольну Україні територію вдалось повернути 66 дітей із Херсонської області.

Читайте та слухайте: На Громадському радіо стартував подкаст «ШЛЯХ ДОДОМУ: як повернути дитину з депортації»

Загальноєвропейські правила боротьби з насильством щодо жінок оголошують війну кібернасильству — Тишко

Днями Європарламент вперше ухвалив загальноєвропейські правила боротьби з насильством щодо жінок.

Про це в етері Громадського радіо нагадала лідерка громадського альянсу «Політична дія жінок» Ірина Тишко.

За її словами, Стамбульська конвенція є актуальним документом у контексті ухвалення правил боротьби з насильством.

«Згідно з ними, зокрема, заборонили шлюби через примус. Крім того, особливо актуальною є боротьба з насильством в цифровій сфері. Цей законопроєкт запроваджує визначення термінів та більш жорстке покарання для злочинців, які вдаються до насильства онлайн. Також він повністю орієнтований на постраждалих від насильства», — пояснила лідерка громадського альянсу.

Ірина Тишко розповіла, що ці правила також передбачають використання інтерсекційного підходу до постраждалих.

«Розглядаються випадки, де постраждала може належати до груп нацменшин або бути дискримінованою не виключно як жінка, а і як представниця релігійних організацій, за кольором шкіри, за віком. Йдеться про всеохопність та криміналізацію нових злочинів, які раніше не розглядалися», — прокоментувала Ірина Тишко.

Лідерка громадського альянсу зазначила, що насамперед ці правила стосуються країн членів ЄС, але Україна теж мусить імплементувати цей законопроєкт.

«У нашому законодавстві вже поступово зʼявляються законопроєкти, які вносять зміни до Кримінального кодексу. Наприклад, виключення примушення до шлюбу, сексуального насильства, зґвалтування з категорії справ приватного обвинувачення та дозвіл укладати примирення у таких справах лише з ініціативи потерпілої особи чи її представників. Ми рухаємося в бік імплементації Стамбульської конвенції, а не за горами обов’язкова імплементація законодавства Європейського союзу — і ми до цього обов’язково прийдемо», — наголосила Ірина Тишко.

Вона підкреслила, що для України це особливий виклик, адже Росія використовує потужний інструмент гендерної дезінформації проти українських активісток, політикинь, аби примусити українських жінок замовкнути.

Відповідальність за кібернасильство

За словами Ірини Тишко, дуже важливим кроком є домовлення про дефініції.

«Важливо, аби всі розуміли, наприклад, що таке діпфейки, доксинг, флеймінг, тому про ці визначення мають домовитися на рівні законодавства», — зазначила лідерка.

За її словами, також не менш важливою є відповідальність безпосередньо платформ, адже найбільше випадків насильства відбувається саме у соціальних мережах або на популярних інтернет-платформах.

«Йдеться про виявлення, блокування та адекватне розслідування цих справ. Має бути відповідальність платформ за порушення прав людини. Цей закон Європейського парламенту на глобальному рівні оголошує війну проти кібернасильства щодо жінок», — додала лідерка громадського альянсу.

Ірина Тишко також прокоментувала, що в Україні недооцінене цифрове насильство, а складність притягнення до відповідальності полягає в тому, що в законодавстві немає чіткого визначення термінів та систематизації збору даних. Також дуже низький рівень обізнаності як серед населення, так і серед правоохоронних органів.

«Так, існують урядові гарячі лінії та кіберполіція, але це не до кінця відпрацьований механізм. Постраждалі дуже часто не можуть себе захистити, а такого поняття як сексизм або гендерна дискримінація українська судова система не знає. Немає таких понять в законодавстві, термінів та визначень. Правоохоронні та судові органи не мають достатньої підготовки для розкриття таких злочинів», — розповіла Ірина Тишко.

Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі

США визнали використання військами РФ забороненої хімічної зброї проти ЗСУ

Державний департамент США в обґрунтуванні запровадження нових санкцій проти РФ вказав, що російські окупаційні війська застосували проти Збройних сил України заборонену хімічну речовину хлорпікрин.

Зовнішньополітичне відомство США констатує, що Росія застосувала хлорпікрин проти українських військ, а також використовувала хімічні засоби для придушення заворушень (riot control agents), що порушує Конвенцію про заборону хімічної зброї.

«Застосування таких хімічних речовин не є поодиноким випадком і, ймовірно, зумовлене прагненням російських військ витіснити українські сили з укріплених позицій і досягти тактичних переваг на полі бою», — зазначає Державний департамент.

Говорячи про нехтування Росією своїх зобов’язань щодо заборони використання хімічної зброї, США провели паралелі з отруєнням опозиціонера Олексія Навального, а також Сергія та Юлії Скрипалів нервово-паралітичною речовиною «Новічок».

Читайте також: Як звільняти журналістів-заручників режиму Путіна?

У зв’язку з цим Держдеп США наклав санкції на Війська радіаційного, хімічного та біологічного захисту Міноборони Росії, російський Науково-дослідний інститут прикладної акустики та 48-й Центральний науково-дослідний інститут російського Міноборони, які займаються розробкою хімічної зброї.

Під санкції також потрапили чотири компанії, причетні до програми хімічної зброї Росії.

Нагадаємо, 1 травня Міністерство фінансів США оголосило про запровадження санкцій проти майже 200 фізичних і юридичних осіб, які сприяють військово-промисловому комплексу Росії та допомагають їй ухилятись від уже накладених обмежень.